Хто хоче і може плавати у морі поезії, лиш той здатен відчути глибину та силу її суті -
слова образного.

 

Плин

365

Іртагум

Рос

Останні

Головна


ПРО АВТОРА (про себе, Василя Павука)

Чи народився поетом? Я ним став. У школі нормально вчився, інколи отримував похвальні листи - але віршів не любив. І хоча час від часу сам щось віршовано пописував - не сприймав це за щось серйозне. Я тоді ставився до усіх тих віршів, що заставляли нас у школі напам’ять вчити, як до найгіршого шкільного примусу. Це щось таке, якби дорослого, котрий не любить балету, заставити цілий вечір дивитися по телевізору балет для того, щоб зранку на роботі у деталях розповідати бачене. Вірші я вчив, декламував, але потім, після шкільної оцінки, старався так само швидко їх забути, викинути з пам’яті, як непотрібну річ.

Навіть пізніше, коли я вже після сільської школи та дев’ятого міського класу поступив у технікум - я не переставав не любити вірші (можливо тому, що мене заставляли їх любити, вчити). Коли від когось чув його (чи її) власні вірші – тоді, у ті юні роки, це не розумів, не сприймав. Задавав собі питання - як можна таким займатися, як можна це любити? Коли служив у війську розповідав мені свої вірші один солдат із Прибалтики, вірші були доволі серйозні про життя, про Афганістан - він вважав себе поетом - а я тоді доволі прохолодно сприймав його ремесло.

Хоча завжди і в школі, в технікумі, і в армії мені подобалися не самі вірші, а уривки із віршів зі смислом-афоризмом, з якоюсь незвичною думкою. Але якщо у шкільні роки я радше хотів би, щоб ця думка красива, яку зустрів у вірші, була прозовою. То вже у технікумі, і тим більше у війську, мені починали подобатися не просто переконливі афоризми, але й ще красиво написані.

У той час я тільки-но починав розуміти, що якраз вірш, поетична форма, прикрашає розумну думку. Це якби уміти не тільки смачно приготувати страву, але й уміти її красиво, переконливо подати. І вже після армії, а це з початку дев’яностих років, я почав ставитися і до віршів, і до поетів, цілком серйозно. Тим паче, що прийшов той час, коли захотів свої думки подавати не тільки прозово, але й у вигляді поетичних форм.

Збірочка віршів та філософських казок вийшла друком у 1996 році обмеженим тиражем. Надрукована у районній друкарні офсетним друком, набір здійснено на лінотипній машині, таким чином тепер не набирають тексти. (Це було ще у докомп’ютерному віці - тоді ще тільки-но починали появлятися в державі ці складні і страшенно дорогі закордонні машини, що, здавалося, можуть робити фантастичні речі.) Ця скромна збірочка «Те, що було завтра» була презентована під час відкриття моєї персональної виставки живопису та графіки у Тернополі в галереї спілки художників в 1996 році. На відкритті серед інших виступали голова обласної спілки художників Богдан Ткачик (який, як господар галереї вів цю церемонію відкриття виставки) та голова обласної спілки письменників Петро Тимочко. І тоді я вперше почув на свою адресу слово - поет. У той момент, на декілька секунд, мені було якось ніяково і навіть незручно чути про себе – поет. Я просто писав, бо писалося і не ставив перед собою цілі називатися ще й поетом.

Пишу й тепер, і не для того, щоб ще бути поетом, чи щоб ще більшим бути поетом, пишу тільки тому, що хочу це роби, що хочу сказати. І саме так, у такій формі, це сказати.

А часом пишу не тільки тому, що хочу, а тому, що мушу. Не багато хто це може зрозуміти, але бувають миті, коли нізвідки, наприклад, під час якоїсь кропіткої роботи, коли і не до віршів, а воно тобі починає в голові ліпитися у якесь цікаве, чи неповторне речення і ти розумієш, що якщо не запишеш негайно, то вже за годину-другу ці рядки слово-в-слово не зможеш повторити. І коли є можливість - їх записуєш, а коли немає можливості, то це частково чи повністю втрачається. Також буває, що коли змучений засинаєш, тіло хоче тільки сну, а тут тобі і строфа у голові десь береться, і попробуй знайди в собі сили, щоб встати і записати ту строфу поетичну чи думку прозову. Чи часом серед безсонної ночі може прийти до тебе вірш. Але й буває також, що ти місяцями далекий від віршів.

Також для того, щоб писати вірші потрібен певний душевний чи духовний настрій. Адже коли ти злий - не будеш писати про квіточки, про поцілуночки. І коли ти ніжний і добрий - не будеш писати про таку-сяку, наприклад, владу. Не будеш будителем у той час, коли хочеш дрімати. І не будеш дрімати у той час, коли тобі не до спання.

Читайте, думайте, вчитуйтесь. З розумінням намагаюся ставитись до тих, котрі не сприймають віршів. Колись я також не сприймав. Зрештою – на все сій час, або кожному своє.


Якщо маєте бажання - висловлюйте свої враження. Деякі розміщуватиму на сторінці, що має назву «Відгуки».

Моя електронна адреса vasylpavuk@gmail.com

Мої малюнки на цьому сайті http://artpavuk.com/
Моє бачення побудови (ідеології) нашої держави тут http://ideozp.com/
Наші вишивки під ваше замовлення тут http://vyshyvky.com


Блог - http://pryvitsvit.net/
Вконтакті - http://vk.com/v.pavuk
Твітер - https://twitter.com/vasylpavuk
Ютуб